Лімфолейкоз

Лімфолейкоз - онкологічне ураження лімфатичної тканини, що викликає утворення в периферичної крові, кістковому мозку і лімфатичних вузлах пухлинних лімфоцитів.

Захворювання підрозділяють на гострий лімфолейкоз і хронічний лімфолейкоз.

Гострий лімфолейкоз: симптоми і діагностика

Гострий лімфолейкоз (гостра лімфобластна лейкемія) - злоякісне захворювання, як правило, виявляється у дітей у віці 2-4 років.

Симптомами лимфолейкоза гострого є загальна слабкість і нездужання. Апетит у хворих різко падає, температура тіла невмотивовано піднімається, шкіра набуває блідого колір через анемії і загальної інтоксикації організму.

Також симптомами лимфолейкоза гострого є больові відчуття в кінцівках і хребті. Розвиток лимфолейкоза у дітей характеризується збільшенням периферичних, а іноді і медіастинальної лімфовузлів. Приблизно у половині випадків спостерігається розвиток геморагічного синдрому, для якого характерні крововиливи і петехії.

Нерідко може розвинутися нейролейкемія внаслідок виникнення екстрамедулярних вогнищ ураження ЦНС.

Для правильної постановки діагнозу лимфолейкоза у дітей необхідно провести МРТ, ЕЕГ, томографію головного мозку, а також дослідження ліквору. Обстеження хворих починається з проведення аналізів периферичної крові. У разі гострого лімфолейкозу зазвичай виявляється тромбоцитопенія і нормохромна анемія. Таким чином, запідозрити наявність хвороби досвідчений лікар може вже на підставі загальної картини крові і скарг пацієнта. Однак точний діагноз можливо поставити тільки після детального дослідження червоного кісткового мозку.

Лікування лимфолейкоза гострого

При грамотному лікуванні, як правило, лімфолейкоз у дітей виліковується повністю. У процесі лікування лимфолейкоза гострого важливо дотримуватися певних принципів.

Так, наприклад, важливий принцип широкого спектра дії, коли застосовуються хіміопрепарати з різними механізмами впливу. Не менш важливий принцип використання адекватних дозувань: при різкому зниженні дози вірогідний рецидив захворювання, а при надмірному збільшенні - підвищується ризик ускладнень лимфолейкоза.

Лікар при призначенні пацієнту препаратів повинен дотримуватися принципу етапності та наступності.

Але головним принципом лікування лимфолейкоза гострого є безперервність від самого початку і до повного одужання. Виникнення рецидивів захворювання істотно скорочує шанси на повне одужання. Як правило, при виникненні рецидивів застосовуються кілька коротких курсів хіміотерапії у високих дозах.

Хронічний лімфолейкоз: симптоми, стадії, діагностика

Для хронічного лімфолейкоз характерно поступове накопичення в кістковому мозку, периферичної крові і лімфатичних вузлах пухлинних лімфоцитів. Якщо порівняти хронічний лімфолейкоз з гострим, то в даному випадку пухлина розростається більш повільно, а порушення кровотворення спостерігаються вже на пізній стадії захворювання.

Симптомами лимфолейкоза хронічного є відчуття тяжкості в животі (зокрема в області лівого підребер'я), загальна слабкість, посилена пітливість. Пацієнт різко втрачає у вазі, лімфовузли збільшуються в розмірах.

Як правило, в якості першого симптому лимфолейкоза хронічного проявляється саме збільшення лімфовузлів, яке призводить до збільшення селезінки, що, в свою чергу, і викликає відчуття тяжкості в животі.

У пацієнтів, як правило, знижується імунітет, що робить їх сприйнятливими до різного роду інфекцій.

На сьогоднішній день згідно спеціально розробленої системі виділяють три стадії цієї недуги:

• Стадія А - характерне ураження до двох груп лімфовузлів максимум. На даній стадії у пацієнта ще відсутня тромбоцитопенія і анемія;
• Стадія В - ураження трьох і більше груп лімфовузлів. Тромбоцитопенія і анемія ще відсутня;
• Стадія С - у пацієнта спостерігається тромбоцитопенія і анемія, а симптоми хвороби залежать від кількості уражених груп лімфовузлів.

Крім того, при постановці діагнозу до позначення стадії лимфолейкоза лікарі додають римські цифри, що позначають певні симптоми:

• I - наявність лімфаденопатії;
• II - збільшення селезінки (спленомегалія);
• III - наявність анемії;
• IV - наявність тромбоцитопенії.

У більшості випадків хронічний лімфолейкоз діагностується у пацієнта випадково, під час проведення аналізу крові, або вже на пізній стадії захворювання після прояву симптомів. Для остаточної постановки діагнозу пацієнта направляють пройти ряд досліджень. Обов'язково призначають клінічний аналіз крові, де виробляють підрахунок лейкоцитарної формули. Як правило, певну картину поразки, характерну саме для даного захворювання, можна виявити при дослідженні кісткового мозку. При підозрі на хронічний лімфолейкоз пацієнтові проводять иммунофенотипирование клітин кісткового мозку та периферичної крові, а також біопсію збільшені лімфовузли.

Лікування лимфолейкоза хронічного

Особливістю даного захворювання є те, що лікарі вважають недоцільним проводити лікування лимфолейкоза на ранніх його стадіях. Пов'язано це з тим, що у переважного кількість хворих на ранніх стадіях недуги має місце «тліюче» перебіг хвороби, тобто досить тривалий період пацієнти можуть обходитися без лікування і вести звичний спосіб життя, відчуваючи себе добре при цьому.

Коли ж у крові наростає кількість лімфоцитів, а збільшення лімфовузлів починає помітно прогресувати, спостерігається істотне збільшення селезінки, виникають ознаки пухлинної інтоксикації (швидка втрата маси тіла, посилене потовиділення, лихоманка, сильна слабкість), необхідно починати лікування лимфолейкоза.

На сьогоднішній день існує ряд підходів до лікування даного захворювання. Активно застосовується хіміотерапія. До недавнього часу активно використовували препарат Хлорбутин, але на сьогоднішній день більш ефективними вважаються група препаратів - пуринових аналогів.

Також активно застосовують біоіммунотерапію із застосуванням моноклональних антитіл. Після застосування цих препаратів відбувається активне знищення пухлинних клітин, при цьому не спостерігається пошкодження здорових тканин організму.

Якщо перераховані вище методи лікування не приносять належного ефекту, то лікар може призначити пацієнтові високодозової хіміотерапії та подальшу пересадку столових кровотворних клітин. Якщо у пацієнта спостерігається багато пухлин, то ефективним може виявитися метод променевої терапії. При сильному збільшенні селезінки пацієнтові можуть призначити її видалення.

При виборі тактики лікування лимфолейкоза у дітей і дорослих лікар повинен керуватися даними всіх проведених досліджень і враховувати індивідуальні особливості пацієнта і характер перебігу хвороби.