Променеві ураження

Променевими ураженнями називають пошкодження тканин під дією хвиль або частинок високої енергії. Цю енергію, звану радіацією, можуть випускати природні або штучні джерела, і вона здатна проникати крізь матеріальні об'єкти і іонізувати зовнішнє середовище. Види випромінювання діляться на гамма, бета, і альфа. Альфа-випромінювання має найменшу проникаючу здатність і затримується в шарі епідермісу, бета-промені проникають на глибину до 1 см і поглинаються дермою, гамма-випромінювання досягає 10-50 см і більше, проникаючи в глибину тканин. Ступінь тяжкості променевого ураження тканин визначається енергією випромінювання і глибиною проникнення. Радіаційне ураження зазвичай є результатом діяльності людини або техногенних аварій та катастроф, його наслідки можуть бути негайними (проявитися протягом годин і днів) або віддаленими (захворювання проявиться через багато років, а часом і в наступних поколіннях).

Класифікація променевих уражень

Прийнята наступна класифікації променевих уражень:

• Гострі. Короткочасні опромінення високими дозами;
• Хронічні. Тривалі опромінення в низьких дозах.

У свою чергу, гостре променеве ушкодження має дві клінічні форми: гостра променева хвороба і гострі місцеві променеві ушкодження. Гостра променева хвороба надає короткий вплив у високих дозах на весь організм, гострі місцеві променеві ураження впливають на частину тіла або на окремий орган, найбільш часто при контактному поразці.

Найгострішою формі променевої хвороби в першу чергу притаманне ураження епітелію кишечника, що призводить до подальшого відмирання органу. Судинна і церебральна форми опромінення характеризуються ураженням судин всього тіла і головного мозку, кістково-мозкова форма - поразкою кровотворних клітин. При цих формах гострої променевої хвороби смертність становить майже 100%.

Хронічні променеві ураження є результатом тривалого опромінення, внутрішнього або зовнішнього, тяжкість ураження якого залежить від загальної сумарної дози опромінення. До хронічних поразок відносять регіонарні порушення в головному мозку, кінцівках і шкірі.

Види уражень шкіри

Ступінь променевого ураження шкіри залежить від величини проникаючої здатності іонізуючої радіації, індивідуальних особливостей організму і чутливості різних областей шкірного покриву. У більшості випадків ділянки шкіри піддаються опроміненню при місцевому променевому ураженні, безпосередньо в місці контакту. Також ураження шкіри може бути одним із проявів променевої хвороби. Захворювання діляться на гострі і хронічні променеві ураження.

Гострі променеві ураження шкіри

Гострі патології шкіри є наслідком опромінення протягом невеликого часу, до таких належать:

• Рання променева реакція шкіри. Прояв реакції спостерігається протягом доби після впливу опромінення дозою від 3 до 4,5 Гр, характеризується появою стійкого почервоніння шкіри - еритеми, з відчуттям свербежу та розвитком набряклості. Реакція носить нестійкий характер і зникає через 2-3 доби. На другому тижні після опромінення можливий розвиток променевої алопеції (Випадіння волосся), відзначається випадання довгих і щетинистих волосся. Через місяць ріст волосся відновлюється;
• Гострий еритематозний променевої дерматит. Спостерігається при опроміненні в дозі 8-12 Гр, після закінчення 3-4 тижнів, характеризується випаданням волосся і появою еритеми, фіолетового або блакитного відтінку, набряклою, з відчуттям свербежу і болю, надалі з проявом пігментних плям. Приблизно через півтора місяці стан шкірних покривів нормалізується;
• Гострий бульозний променевої дерматит. Захворювання проявляється на 10-14 день після опромінення в дозі 12-20 Гр. Характеризується випаданням волосся і утворенням на ураженій ділянці набряклою, багряного кольору гіперемії, з подальшим появою на її поверхні дрібних бульбашок. У зоні набряклості відчувається біль і печіння, період повного загоєння може становити 2-3 місяці;
• Гострий некротичний променевої дерматит. Проявляється при впливі опромінення в дозі 25 Гр і вище, протягом 1-2 діб. У місці поразки шкірного покриву з'являється багряно-синя еритема, утворюються бульбашки з ділянками некрозу, при відторгненні уражених тканин оголюються променеві виразки з інфільтрованою дном. Самостійний процес загоєння рани неможливий, в основі лікування лежить висічення некротизованих тканин і подальше приживлення клаптя здорової шкіри.

У лікуванні гострих променевих уражень шкіри основним методом є консервативне лікування. Для купірування больового синдрому використовуються болезаспокійливі засоби, для профілактики інфікування місцеві антисептики.

Хронічне променеве ураження шкіри

До хронічних променевим дерматитів відносять ураження шкіри, що з'явилися при тривалому і постійному дії радіації, такими є:

• Хронічні променеві дерматити. Захворювання починається з поступового появи сухості шкіри, лущення, нерівномірно розташованих пігментних плям. Відзначається виникнення повільно гояться виразок і ранок, випадання волосся, якщо вони є на ділянці поразки. Надалі спостерігається помітне посилення грубості шкіри, поява бородавчатих розростань, захворювання може розвиватися протягом кількох місяців або років;
• Пізні променеві дерматози. Патологія з'являється на місці тривало розвиваються хронічних променевих дерматитів, а також при переродження бульозних і некротичних дерматитів. Причиною цього є тривале опромінення високими дозами ділянок шкірних покривів.

Лікування хронічних променевих дерматитів проходить з великими труднощами і тому воно проводиться тільки в спеціалізованих стаціонарах.

Профілактика променевих уражень

Для профілактики променевих уражень використовуються такі методи:

• Обов'язкове застосування індивідуальних засобів захисту, суворе дотримання правил поведінки під час перебування на забрудненій місцевості;
• Використання радіопротекторів і протипроменевих препаратів, для підвищення стійкості організму до променевого ураження, застосування медикаментозних засобів для профілактики захворювань щитовидної залози і біостимуляторів.

Також необхідно дотримання суворого дозиметричного контролю для створення безпечних умов праці особам, які працюють у безпосередньому контакті з джерелами випромінювання. Дотримання контролю попереджає можливість розвитку місцевих гострих і хронічних радіаційних уражень.