Синдром хронічної втоми

Синдром хронічної втоми - це виражена в сильному ступені безпричинна, виснажлива людини загальна втома, яка не проходить після відпочинку і заважає вести повноцінне життя.

Цей термін з'явився в США в 1984 році, але про сам феномен тривалої і швидкої стомлюваності, фізичної слабкості було відомо ще на початку 20 століття. Подібні стану описувалися такими поняттями, як «нейроміастенія», «астенодепрессівний синдром», «неврастенічний синдром».

У 1988 році синдром хронічної втоми отримав статус діагнозу.

Як правило, даний синдром частіше діагностується в молодому і зрілому віці, причому частіше йому піддаються жінки, ніж чоловіки.

Синдром характерний для відповідальних, активних, успішних людей, які завантажують себе непомірною, що викликає перенапруження нервової системи відповідальністю, що в будь-який момент може призвести до розвитку синдрому хронічної втоми.

Симптоми синдрому хронічної втоми

Щоб поставити діагноз «синдром хронічної втоми» необхідна наявність двох великих симптомів захворювання і восьми малих.

До великих симптомам синдрому хронічної втоми відносяться:

• зниження працездатності в два рази за останні два роки;
• прогресуюча і не проходить після відпочинку і сну втома;
• різке поява відчуття виснажливої слабкості;
• відсутність видимих причин, що провокують розвиток непроходячій втоми.

До малих симптомів синдрому хронічної втоми відносять:

• часті болі в горлі;
• тривалу або сильну втому після будь-яких фізичних напруг, які раніше легко переносилися;
• м'язову слабкість;
• порушення сну;
• низькотемпературну лихоманку;
• болючість в лімфатичних вузлах;
• міалгію;
• мігруючу суглобовий біль;
• незвичайні головні болі;
• депресивний розлад;
• нейропсихічні розлади, що виражаються в підвищеній чутливості до яскравого світла, забудькуватості, розладах зору, дратівливості, зниження концентрації уваги та інтелектуальної активності, нерішучість.

Таким чином, основним діагностичним критерієм даного синдрому є відчуття постійної втоми, що супроводжується зниженням працездатності, яке виникає на тлі звичайного здоров'я, триває мінімум півроку і не пов'язане з певними захворюваннями.

Зазвичай розвитку синдрому передує грипоподібне стан з підвищенням температури, головним болем, болем у горлі, збільшеними лімфовузлами. Далі до цих симптомів приєднуються генералізована слабкість в м'язах, біль у суглобах, м'язах, сильна виснаженість організму після будь-яких фізичних навантажень, яка не відновлюється протягом доби.

У дітей симптоми синдрому хронічної втоми мають схоже прояв. Діти скаржаться на втому, яка представляє певні труднощі при всяких напружених. Дітей турбує головний біль, біль у животі, горлі, суглобах, м'язах, поганий сон, неуважність, погіршення пам'яті, болючість в лімфатичних вузлах. У них може підвищуватися температура, з'являтися висип, нічне потовиділення, запаморочення, світлобоязнь, підвищена шкірна чутливість.

Причини синдрому хронічної втоми

До причин синдрому хронічної втоми відносять:

• прийом окремих препаратів, наприклад, ліків від кашлю, застуди, антигістамінних препаратів, міорелаксантів, антигіпертензивних, снодійних, протизаплідних засобів;
• захворювання, що супроводжуються утрудненим диханням (астма, хронічний бронхіт, емфізема);
• тривожний стан, депресія, похмурі передчуття, поганий настрій;
• серцева недостатність;
• порушення режиму харчування, сну і відпочинку.

Синдром хронічної втоми найчастіше проявляється приблизно через місяць після перенесеної вірусної інфекції, може бути ранньою ознакою таких серйозних хвороб, як рак, гепатит, анемія, діабет, гіпоглікемія, гіпотиреоз, ожиріння, ревматоїдний артрит, мононуклеоз.

Багато дослідників пов'язують розвиток синдрому з:

• тривалими і частими стресами як звичайними умовами життя і роботи в сучасних умовах;
• несприятливими екологічними умовами, підвищеною променевим навантаженням;
• впливами, які сприяють ослабленню загальної, нервово-психічної та імунологічної опірності організму (операції, наркоз, хронічні захворювання, променева і хіміотерапія, інші види неіонізуючого опромінення);
• неадекватною фізичним навантаженням або відсутністю занять фізкультурою і спортом при надмірному і відсутності фізіологічних харчуванні;
• монотонної і напруженою роботою;
• відсутністю перспектив та інтересу в житті.

Сприяти розвитку даного синдрому можуть такі фактори, як:

• інтенсивне куріння;
• алкоголізм, пов'язаний з бажанням зняти нервове перенапруження;
• гіпертонічна хвороба;
• хронічні захворювання статевих органів;
• вегето-судинна дистонія.

Лікування синдрому хронічної втоми

Основний принцип лікування синдрому хронічної втоми полягає в комплексному підході до нього.

Комплекс терапевтичних заходів повинен включати:

• вітамінотерапію (В1, В12, В6);
• розвантажувально-дієтичну терапію;
• нормалізацію фізичних навантажень і режиму відпочинку;
• лікувальну фізкультуру;
• масаж;
• гідропроцедури;
• аутогенне тренування або інші методи стабілізації психоемоційного стану;
• застосування імунокоректорів загального плану з адаптогенною ефектом, інших допоміжних засобів (ентеросорбентів, денних транквілізаторів, ноотропних засобів), ароматерапії.

Правильний розпорядок дня, чергування сну і неспання, раціональний режим праці і відпочинку є основоположними моментами в усуненні синдрому хронічної втоми. Корисні щоденні 2-3 годинні прогулянки, контрастний душ, фізична активність в помірній кількості. Лікувальна програма повинна включати спеціальний комплекс вправ. При цьому тривалість занять і навантаження збільшують поступово станом пацієнта. Пацієнтам рекомендовані плавання, гімнастика, біг, дихальні вправи.

Важливе значення в лікуванні синдрому хронічної втоми має зниження психічних навантажень. Кількість виконуваних справ повинне бути зменшене мінімум на 20%. Необхідно зняти з пацієнта обов'язки, які вимагають сильного психічного напруження.

Для зняття напруги також застосовується раціональна психотерапія, яка сприяє нормалізації психоемоційного стану пацієнта. У ході психотерапії пацієнт повинен освоїти методи об'єктивної самооцінки, щоб мати можливість реально оцінювати перевантаження і усвідомлювати необхідність у повноцінному відпочинку. Психотерапевтичні сеанси повинні допомогти пацієнтові виробити здатність протистояти стресу, ефективно відпочивати і знімати нервову напругу.

Пацієнту з синдромом хронічної втоми рекомендовані позитивні емоції, джерелом яких можуть бути домашні вихованці, спілкування з дітьми, відвідування культурних заходів, відпочинок з друзями.